Громадська участь — це залучення окремих осіб або громад до місцевого, державного та національного врядування. Одним словом, це участь населення у управлінні та демократичних процесах. Громадська діяльність має важливе значення для належного місцевого самоврядування, оскільки демократія потребує цього для успішного функціонування. Громадська участь може включати голосування, волонтерство, створення місцевих громад та роботу в комунальних садах, суспільну непокору, демонстрації та багато іншого.

Участь суспільства може бути рятівною, як зараз в Україні, оскільки важливі процеси, такі як пошук грошей та закупівля амуніції, спорядження та автомобілів для армії (і добровольчої армії зокрема), тактичної медицини, гуманітарної допомоги тощо, багато в чому залежать на волонтерів. Проте це не перший випадок, коли громадська участь відігравала величезну роль у формуванні українського суспільства та української історії. Слідом за статтею про саму концепцію непростої історії, давайте зануримося глибше в деякі частини непростої історії України та роль ромадянської участі у ній.

Запорозька Січ

Це був один із перших прикладів, які спали мені на думку, коли я думала про написання цієї статті. Вперше Запорозька Січ згадується в ХVІ столітті в центральній Україні. Це було самостійне військово-політичне утворення з демократично обраним лідером — гетьманом.

Устрій Запорозької Січі був демократичним. Він ґрунтувався на таких принципах: відсутність кріпацтва, модливість використовувати землю для власних господарських потреб, рівність виборчого права для всіх козаків, принцип спільної згоди для ухвалення рішень.

Як казав один із гетьманів Пилип Орлик, «козацький народ завжди виступав проти самодержавства». Поділу за етнічною ознакою не було. Формування такої системи було не штучним, а природнім. Закони сформувалися з необхідності перед обличчям постійної загрози в середині ХVІ ст. Вони залишалися практично незмінними до ліквідації Січі в 1775 році за наказом російської цариці Катерини II.

Культурний опір під час колонізації України Росією наприкінці XVIII – на початку XX ст

За всю історію підпорядкування України іншим державам зібралася ціла плеяда митців, які мали активну позицію та були важливою частиною громадянської участі. Якщо гуляти Києвом, то не можна не помітити пам’ятник Тарасу Шевченку, університет імені Шевченка, вулицю, бульвар, станцію метро, ​​що носить його ім’я. Хто він, відомий український поет? Звичайно, але він також об’єднав усю націю своїм культурним опором.

Тарас Шевченко народився 8 березня 1814 р. кріпаком у маленькому українському селі. Завдяки наполегливій праці і трохи завдяки диву він отримав освіту і був викуплений з кріпацтва впливовими друзями, які помітили його талант. За часів Шевченка українські землі, що належали Росії, вже стали колоніальним «передмістям» імперії. Це стосувалося зокрема економічної, соціальної та культурної сфер. Своїми віршами Тарас Шевченко кидав виклик колонізації України та імперській машині Росії, висвітлював реальне становище кріпаків, багато розповідав про долю жінки тогочасного суспільства. Він дуже відомий, але не єдиний, хто відстоював українську незалежність на тодішньому культурному фронті, наприклад, “активісти” Кирило-Мефодіївського братства (першій українській таємній політичній організації, що виникла в Києві кінця 1845 р. і базувалася на традиціях українського визвольно-незалежницького руху) та Розстріляного Відродження (культурне та літературно-мистецьке покоління інтелектуальної еліти 20-30-х рр. ХХ ст. в Українській РСР, знищене здебільшого протягом сталінського Великого Терору). І саме слова Тараса Шевченка цитували українці під час Революції гідності 2013-2014 років:

Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!

Створено Margriet Osing (роботу взято зі сторінки CreativesforUkraine)

Голодомор 1932-1933 років

Ще одне, що спадає на думку – Голодомор, період великого голоду в Україні 1932-1933 років. Із посиленням тиску планів колективізації на селян і зростанням голоду також посилився селянський рух опору. З 20 лютого по 2 квітня 1930 р. в Україні відбулося близько 1716 масових виступів. 15 з них були описані як «широкі збройні повстання проти радянської влади». Вони об’єднали до двох тисяч людей і відбулися під гаслами: «Поверніть нам Петлюру!», «Дайте нам іншу державу!», «Хай живе незалежна Україна!», «Геть СРСР!». У ті часи люди організувалися як могли, озброївшись вилами, лопатами і сокирами. Натовпи селян, які скандували пісню, яка нині є офіційним гімном України, ліквідували місцеві колективні органи влади. Партійці та комсомольці втікали.

Після цього періоду сталінських репресій та Розстріляного Відродження Україна пройшла довгий і бурхливий шлях до незалежності, включаючи Другу світову війну, Помаранчеву революцію (2004), Євромайдан Революцію Гідності 2013-14 років, початок війни у ​​2014 році та зараз повномасштабне вторгнення з 24 лютого 2022 року. У кожній із цих подій громадяни відігравали величезну роль, проявляючи ініціативу та об’єднуючись завдяки спільній меті, і, можливо, колись я напишу продовження цієї статті про ці події. Найголовніше, за всю свою історію відважна українська нація дала всім нам дуже важливий урок: люди мають силу змінювати світ, у якому вони живуть.

Статтю написала Анна Проскуріна.

Українською переклала Анна Проскуріна, німецькою – Неле Кьоніг.

Використані матеріали:

1. Holodomor Museum – History of Holodomor
2. Interview with Olena Herasymyuk, conducted by Anna Proskurina from Ukrainian Vibes – Eu Public Sphere
3. Zaporozhian Sich – Wikipedia
4. Zaporozhian Sich, an article from myukraine (December 2016)
5. Ukrainian Institute of National Memory – Hetmanat of Pavlo Skoropadsky
6. Anti-imperial Taras Shevchenko – Radio Svoboda