Давайте поговоримо про воду. Звичайно, вода є джерелом життя, ми переважно складаємось з води і всі ми знаємо яскравіші та темніші сторони водию. Ми знаємо чудове відчуття душу після довгого дня, але також ми знаємо загрози сильних опадів. Ми знаємо про зміни клімату і чули про їх вплив на створення дефіциту питної води. Ми могли сути про якісь конфлікти, спричинені водою, але ми не знаємо про їх масштаб під час повномасштабної війни. 

Повномасштабна війна в Україні є саме такою, як люди уявляють собі війну. З одного боку, Росія атакує Україну, не беручи до уваги життя людей, з метою розширення територій. Україна відбиває ці атаки. Те, чого цьому описі не дістає, це непрямі наслідки повномасштабного нападу. Російські атаки на українську інфраструктуру, особливо на водні системи, можуть спричинити більге шкоди, ніж пряме насилля. Наприклад, ймовірність дитячої смертності  від вживання забрудненої води в зонах військових конфліктів в 20 разів вища, ніж ризик смертності від прямих наслідків конфлікту.

Аби відслідковувати ці водні конфлікти не тільки в Україні, а й по всьому світу, Тихокеанський інститут створив хронологію водних конфліктів. Список, що охоплює весь світ, категоризує водні конфлікти у три типи категорій, тригер, зброя та жертва.

У той час як категорія тригер описує, що вода є причиною конфлікту, категорії зброя або жертва є результатами конфлікту, що триває. Якщо вода використовується, щоб обмежити або завдати шкоди ворогу, вона використовується як зброя, і якщо під час конфлікту умисно або випадково водні ресурси або системи водопостачання зазнають ураження, тоді вода стає жертвою.

Ці категорії досить грубими й не можуть чітко відсортувати кожен водний конфлікт. Є випадки, які легко класифікувати, а деякі є поєднанням усіх цих факторів.

Коли російські війська просувалися до Києва, мешканці села Демидів, що розташовується на півночі від столиці, затопили своє село, щоб не допустити вторгнення російських військ. Тут воду використовували як зброю проти російської агресії.

Однак у Маріуполі з початком повномасштабної війни в лютому водна інфраструктура була або навмисно знищена, або відрізана російськими військовими, що призвело до катастрофи з водою в місті з метою захоплення Маріуполя. Водна інфраструктура була навмисно знищена, щоб завдати шкоди жителям Маріуполя, що, зокрема, призвело до спалаху холери цього червня. Таким чином, вода спочатку використовувалася як зброя з тяжкими наслідками, але вона також стала жертвою через руйнування системи водопостачання.

Це приведе нас до найважливішого водного конфлікту у відносинах Росії та України: Північнокримського каналу. Доступ Криму до води завжди був критичним. Будівництво Північнокримського каналу Радянським Союзом у 1960-х роках з’єднало водні ресурси України з півостровом Крим, вирішивши проблему. Сільське господарство та туризм могли обслуговуватися достатньою кількістю водних ресурсів і розвивалися. Після анексії Криму Росією в 2014 році Україна зупинила пстачання води, перекривши канал дамбою, що призвело до скорочення водопостачання Криму на 85%.

Кримські татари, корінні етнічні групи Криму, які виступають проти росіян, навіть розмістили табори біля дамби, щоб забезпечити продовження водної блокади.

Показано ділянку Північно-Кримського каналу 2014 року поблизу міста Леніне. Вода більше не тече. (Взято з Вікіпедії)

Тут на карті показано русло Північно-Кримського каналу. (Взято з Вікіпедії)

Після анексії Криму водні конфлікти між Росією та Україною невпинно наростають. Призначення води як акту насильства, як зброї чи жертви, збільшується з часом. Протягом багатьох років сепаратисти атакували об’єкти та інфраструктуру водопостачання та як у Донецькій області, так і в кількох інших областях на сході України. У 2018 році в місті Макіївка на Донеччині близько 230 людей отруїлися забрудненою водою, винуватці поки невідомі. Росія заходить настільки, що звинувачує Україну в Європейському суді з прав людини в порушенні прав людини щодо народу Криму.

З анексією Криму Росія здійснила своє давнє бажання відігравати роль у чорноморській торгівлі. Крах сільського господарства через недостатній доступ до прісної води перешкодив цьому плану.

Тепер можна запитати, чи водні конфлікти навколо Криму стали одним із тригерів для початку Росією повномасштабної в Україні в лютому 2022 року. Добре відомо, що однією з перших незаконних дій, які Росія почала після вторгнення в Україну, було руйнування дамби та забезпечення безпеки водопостачання Криму.

Підсумовуючи кількість зареєстрованих Тихоокеанським інститутом водних конфліктів у всьому світ, показує, що з 2000 року водні конфлікти зросли більш ніж у чотири рази. Вода – це екзистенціальне благо, без якого життя неможливе. А коли йдеться про збереження існування, конфлікти спричинені тригерами.

Автор Катаріна Бевз.

Українською мовою переклала Анна Проскуріна, а німецькою Катаріна Бевз.‌‌

Використані джерела: