«Гідність людини непорушна», це одна з тих фраз, яку кожен німецький учень чув багато разів в школі, це та фраза, яка першою спадає на думку, якщо ви попросите перефразувати німецький закон – також тому, що це перше речення німецької конституції – і це одна з фраз, якими хвалиться кожна демократична держава. Українське законодавство також має свій відповідник: «Усі люди вільні та рівні у своїй гідності та правах. Права і свободи людини є невідчужуваними і непорушними».

Цей перший параграф німецького закону, як і його український еквівалент, звучать дуже схоже, і обидві ці фрази дають кожному право на гідне життя. Бути ким завгодно, бути з ким завгодно, і, найголовніше, бути де завгодно, не боячись за свою безпеку. Це право поширюється не лише в кордонах країни, але його слідування має підтримуватися навіть за межами ЄС. Бо як казала Кларенс Дарроу, юрист просто іншої демократичної країни, США: «Ви можете захистити свої свободи в цьому світі лише захищаючи свободу іншої людини. Ви можете бути вільними, лише якщо я вільна».

Оскільки Німеччина є одним із головних гравців у ЄС і оскільки цінності ЄС узгоджуються з цими заявами, чи не є тоді обов’язком ЄС і Німеччини не лише допомогти Україні ресурсами для боротьби з війною, але й допомогти гарантувати справедливий процес та обіцянки об’єднаної Європи? У тому розумінні, що всі країни ЄС вірять і працюють відповідно до визначених умов, а саме цінностей ЄС, включаючи людську гідність, свободу, демократію, рівність та права людини.

Коли повномасштабна війна в Україні навчила нас, що енергетична залежність від країни, яка ні в якій мірі не відповідає європейським цінностям, є поганою ідеєю, можна задатись питанням, чому партнерство навіть всередині ЄС культивується ідеалами, подібними до російських. Гомофобна та мізогіністська поведінка явно суперечить цінностям ЄС, але все ж таки виявляється ефективною в таких країнах ЄС, як Польща та Угорщина. Стамбульська конвенція, угода про посилення переслідування та покарання за сексуалізовані злочини проти жінок, була оприлюднена ЄС для впровадження по всій Європі ще в 2011 році, але досі її ратифікували не всі європейські країни. Болгарія, Чехія, Угорщина, Латвія, Литва та Словаччина ще не ратифікували конвенцію, Польща має намір відкликати свою згоду, а Туреччина вийшла з угоди минулого року.

Ці питання не є моментом слави України. Україна також досі не ратифікувала Стамбульську конвенцію, після багатьох спроб це зробити, через те, що український парламент не вподобав вислів про гендер. За їх твердженнями, це могло швидко призвести до нового тиску на уряд, такого як узаконення одностатевих шлюбів. На жаль, гендерна рівність в Україні ще не повна. Наприклад, лише жінкам і дітям дозволено залишати країну, але не жінкам, народженим як біологічні чоловіки. Права ЛГБТК+-спільноти є куди розширити, але ситуація покращується. Зрештою, в армії є чоловіки, жінки та небінарні люди, які пліч-о-пліч борються за свої незаперечні права, за права кожного та за європейські цінності.

Тепер ЄС має допомагати в цій боротьбі, а також засуджувати порушення та слідкувати за порушенням передбачених угод. Найважливішою в цьому контексті є Женевська конвенція, набір правил, які застосовуються лише під час війни з метою захисту цивільного населення, поранених і хворих. Лише завданням шкоди цивільному населенню Росія вже неодноразово порушувала правила Конвенції під час повномасштабної війни в Україні. Список всіх порушень є досить великим. Виходячи з цих тверджень, суд через акт агресії Росії є питанням не «якщо», а скоріше питанням “як”. Як притягнути до відповідальності ініціаторів і союзників цієї війни?

З одного боку, є Міжнародний суд (МС, International Court of Justice або ICJ). ICJ є органом Організації Об’єднаних Націй і несе відповідальність за забезпечення дотримання міжнародного права. Україна вже подала справу проти Росії до суду. Якщо Міжнародний суд визнає Росію винною, лише Рада Безпеки ООН (РБ ООН) може її переслідувати. Але оскільки Росія відіграє особливу роль в РБ ООН як один із п’яти її постійних членів, російська делегація могла б і, ймовірно, наклала б вето, а отже, Росія уникнула б будь-яких санкцій. Отже, вирок МС не працюватиме ефективно або нестиме лише символічне значення.

“Краплі” – Створено Олександрою Джиганською

З іншого боку, існує Міжнародний кримінальний суд (МКС), союз між урядами-учасниками, який служить цілі розслідування злочинів на міжнародному рівні, а також покарання окремих осіб за всі види глобальних злочинів. МКС співпрацює через договір Римського статуту, договір, який визначає межі злочинів на війні та за її межами. В МКС представлені держави з усіх континентів, за найбільшим винятком у вигляді США, Росії, Індії та Китаю. У МКС немає поліції для переслідування злочинців, і тому він покладається на співпрацю з державами. Оскільки Росія не є членом суду, то, знову ж таки, звернення до МКС з метою притягнення Росії до відповідальності є лише символічним варіантом.

Крім того, окремий міжнародний трибунал, підтриманий та створений ЄС, міг би стати гарною ідеєю для переслідування злочинців за межами Росії, як це було за нюрнюерзьких трибуналів щодо злочинів нацистського періоду. Якби достатня кількість держав брала участь у такій формі судового розгляду, зловмисники мали б менше безпечних місць за межами Російської Федерації або взагалі не мали б їх. Неможливість сховатися або покинути Росію взагалі може зашкодити військовим злочинцям і швидше призвести до їх ув’язнення. Але ці процеси були б відносно тривалими і не змогли б охопити усі злочини, скоєні в Україні, а також, швидше за все, головні винуватці війни не були б затримані. Але все ж це може бути життєздатним початком.

 

Збереження людської гідності є найвищим пріоритетом для європейськох спільности та за її межами. Порушення цієї встановленої норми повинно каратися найвищою мірою, а не прийматися м’якими санкціями. Звичайно, не завжди легко переслідувати ці порушення прав людини, особливо на міжнародному рівні, але потурати поведінці держав-порушниць теж неможливо. Це стосується не лише військових злочинів, а й злочинів проти людської гідності, таких як допущення антифеміністської чи гомофобної поведінки в рамках самого ЄС. Постійно наголошують, що все йде на краще, але ми ще не повністю досягли цього. Елі Візель, американський письменник, який пережив Голокост, колись сказав: Те місце, де чоловіків і жінок не переслідували б через їх расу, релігію чи політичні погляди, має стати центром світу. ”

Автор Катаріна Бевз.

Українською мовою переклала Анна Проскуріна, а німецькою Катаріна Бевз.‌‌

Використані джерела: 

  1. “The Istanbul Convention and the Rejection of European Values”, an article by Katrin Hermann for A Path for Europe (PfEU) (March 2021)
  2. “What is a war crime and could Putin be prosecuted over Ukraine?”, an article by Dominic Casciani for BBC News (May 2022)
  3. “Here’s how war crimes prosecutions work”, an article by Zachary B. Wolf for CNN politics (April 2022)
  4. “How could Vladimir Putin prosecuted for war crimes?”, an article by David Smith for the Guardian (April 2022)